31. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію - Поняття законності та правопорядку


^ 31. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції.»

Стаття 37.ГК Відповідальність за недобросовісну конкуренцію

  1. Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб’єкта господарювання згідно з цим Кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.

Глава 5 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції.»

відповідальність за недобросовісну конкуренцію

Стаття 20. Види відповідальності

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених цим Законом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

Стаття 21. Накладання штрафів на господарюючих суб'єктів - юридичних осіб та їх об'єднання

Вчинення господарюючими суб'єктами - юридичними особами та їх об'єднаннями дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

У разі, якщо обчислення виручки господарюючого суб'єкта неможливе або виручка відсутня, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 22. Накладання штрафів на юридичних осіб, їх об'єднання та об'єднання громадян, що не є господарюючими суб'єктами

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об'єднаннями та об'єднаннями громадян, що не є господарюючими суб'єктами, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 23. Адміністративна відповідальність громадян

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

Вчинення в інтересах третіх осіб дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприємцями, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

Стаття 24. Відшкодування збитків

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Стаття 25. Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця)

У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, передбаченого статтею 4 цього Закону, або факту копіювання виробів, передбаченого статтею 6 цього Закону, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) застосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) не може бути усунена іншим шляхом.

Стаття 26. Спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей

У разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта (підприємця) Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням.


^ 32. Ухилення від сплати податків як злочин та адміністративне правопорушення.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

2^ . Предмет злочину - податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування;

2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних (ч. 1 ст. 212), великих (ч. 2 ст. 212) або особливо великих (ч. З ст. 212) розмірах; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Відповідальність за коментованою статтею КК виключається у тому разі. коли ненадходження коштів до державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів сталося внаслідок невиконання банком покладеного на нього законодавством обов'язку виконувати платіжні доручення платників податків на перерахування обов'язкових платежів податкового характеру.

4^ . Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;

2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.

5^ . Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Невиконання чи неналежне виконання службовою особою юридичної особи - платника податків своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них (неналежне ведення податкового обліку та звітності, помилки при обчисленні сум обов'язкових платежів, що підлягають сплаті до бюджетів чи державних цільових фондів, відсутність чи неналежне здійснення контролю за діяльністю працівників, які ведуть податковий облік та звітність), якщо це призвело до несплати юридичною особою податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а їхня сума перевищує 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за наявності інших передбачених законом підстав має кваліфікуватися за ст. 367.

Відповідальність за ст. 212 виключається, якщо платник податків і зборів діяв, виконуючи: 1) податкове роз'яснення відповідного центрального контролюючого органу, навіть у тому разі, коли воно у майбутньому було змінене або скасоване; 2) неправильні рекомендації, роз'яснення чи консультації з питань оподаткування контролюючих органів різних рівнів.

Про умисний характер поведінки порушника податкового законодавства можуть свідчити, наприклад, такі обставини: складання і використання підроблених документів; ведення "подвійного" (офіційного та неофіційного) обліку товарно-матеріальних цінностей (так звана подвійна бухгалтерія); наявність у місцях реалізації документально неоформленої продукції; неоприбуткування готівкової виручки, отриманої за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги; заниження обсягу реалізованих товарів; укладання фіктивних угод; відсутність документів, необхідних для складання податкових декларацій і розрахунків, знищення документів або відмова від Їх подання; приховування від контролюючих органів інформації про рух безготівкових і готівкових грошових коштів; невідображення у документах об'єктів оподаткування; необгрунтоване завищення валових витрат; нез'явлення протягом встановленого строку зареєстрованого суб'єкта підприємництва до податкового органу для взяття на облік як платника податків тощо.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 212) є: 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 212) є:

1) вчинення його особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; 2) фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах.


33. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; відмежування цього складу злочину від шахрайства. 1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави.

Деякі різновиди коментованого злочину мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на й території.

  1. ^ Предметом злочину є; 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) білети державної лотереї.

Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну або 7) збуті зазначених вище предметів.

Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають.

Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака, Державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, "переробка" грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.

Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на даний час не є засобом платежу, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199. Якщо за допомогою таких підроблених грошових знаків (наприклад, підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190.

Таку само правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у т.ч. таких, що не знаходяться в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і заволодіває в обмін на ці предмети їх майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжні; грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причині неможливо збути, не є злочинним діянням. Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях) . Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.

Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як сплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обміні дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програні в азартних іграх тощо).

Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 199 дій.

4. Суб'єкт злочину загальний,

5. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого збуту.

6. ^ Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199) є вчинення

його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі.

7.Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.


^ 34. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення.

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, який забезпечує нормальне функціонування банківської системи України.

2. ^ Предметом злочину є: 1) документи на переказ грошових коштів; 2) платіжні картки; 3) інші засоби доступу до банківських рахунків.

Такими документами, зокрема, є: а) розрахункові документи, якими є платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога та розрахункові документи інших видів, встановлені НБ; б) міжбанківські розрахункові документи, тобто документи на переказ, сформовані банком на підставі поданих клієнтами розрахункових документів, документів на переказ готівки, а також доручень на договірне списання, передбачених в договорах, укладених між клієнтами та обслуговуючими їх банками; в) документи на переказ готівкових коштів, реквізити та особливості оформлення яких також встановлюються Національним банком України; г) клірингові вимоги; д) інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

При вчиненні цього злочину шляхом придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту, використання чи збуту його предметом є лише підроблені документи на переказ чи підроблені

платіжні картки.

3. ^ Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) підробці; 2) придбанні; 3) зберіганні; 4) перевезенні; 5) пересиланні: 6) використанні чи 7) збуті зазначених вище предметів.

Підробкою предметів цього злочину є будь-які дії, внаслідок яких створюються підроблені документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків, у т.ч. фальсифікація відповідних справжніх предметів, внаслідок якої з їх застосуванням можуть бути проведені незаконні (ініційовані не власником рахунка або не забезпечені наявністю грошей на банківському рахунку) перекази грошових коштів або ж доступ до інформації щодо певного банківського рахунка отримує неуповноважена на це особа. Підробка може бути здійснена за допомогою спеціального технічного обладнання, комп'ютерних програмних засобів або у будьякий інший спосіб (дописка, підчистка, виправлення у паперових документах тощо).

Поняття придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збуту, вжиті у цій статті, за своїм змістом збігаються з поняттями, застосованими у ст. 199 (див. коментар до ст. 199). Під використання підроблених документів на переказ чи платіжних карток слід розуміти пред'явлення їх як справжніх з метою здійснення незаконного переказу грошових коштів, незаконного доступу до інформації щодо відповідного банківського рахунка тощо. Використанням підробленої платіжної картки слід вважати також спробу отримання з ЇЇ допомогою грошових коштів через банківський автомат, здійснення з її застосуванням оплати товарів чи послуг.

Якщо внаслідок використання підроблених предметів особа, яка їх використала, заволодіває чужими грошовими коштами, вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів за відповідними частинами ст. ст. 190 і 200.

Злочин, залежно від способу, є закінченим з моменту вчинення однієї із перелічених у ч. 1 ст. 200 дій.

4. ^ Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа віком від 16 років.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою підробки, придбання, зберігання, перевезення, пересилання відповідних предметів злочину є мета їх збуту.

6, Кваліфікуючими ознаками злочину с вчинення його; 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.


^ 35. Шахрайство з фінансовими ресурсами.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином - підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності -карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні досади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. ^ Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

2. ^ Об'єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці - у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам свідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222 виключається у тому разі, коли обман має пасивний характер і полягає у приховуванні інформації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі закону чи договору.

Надання завідомо неправдивої інформації - це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям коментованого злочину виступають документи, які надаються позичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані:

1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей; 4) технікоекономічні обгрунтування; 5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архітектурнобудівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя; 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи тощо),

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених документів в діях винного вбачається ідеальна сукупність злочинів, у зв'язку з чим вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 222, 358 (366),

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей 1 стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинне зумовлюють її надання.

Зміст свідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише суб'єкта господарювання, який отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й інших осіб (наприклад, страховиків або поручителів).

Обман, пов'язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 218 і 222, лише у тому разі, коли винний не тільки перекручує фінансове становище підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання кредиту.

Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фінансовий ресурс, заподіяна чи ні потерпілому реальна майнова шкода.

У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо податків злочин є закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів - з наступного дня після настання строку, до якого мали бути сплачені податок або інший обов'язковий платіж.

3. ^ Суб'єкт злочину спеціальний, Це: 1) громадянин, який займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи; 2) засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктом злочину є також службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб'єкта господарської діяльності.

Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202. До кримінальної відповідальності за ст. 222 можуть притягуватись службові особи тих юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємництва і державна реєстрація яких відбувається на підставі не Закону "Про підприємництво", а інших нормативних актів (наприклад, законів "Про благодійництво та благодійні організації", "Про об'єднання громадян"),

Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації, не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 222.

Суб'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи, які хоч і є індивідуалами-підприємцями або службовими особами суб'єктів господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як приватні особи громадяни, котрі отримують споживчі кредити.

4. ^ Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу та спеціальною метою - отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Керівник підприємства, який, не будучи компетентним у питаннях фінансового і господарського законодавства, підписує необхідні для отримання кредиту або інших фінансових ресурсів документи, в яких містяться неправдиві дані, не може бути притягнений до відповідальності за ст. 222.

Ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи свідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених ст. ст. 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано створену або придбану юридичну особу - фіктивний суб'єкт підприємництва, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 190, 205. У тому разі, коли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обгрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб обману кредитора, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст, 205, 222.

5. ^ Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. Матеріальна шкода визнається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка До ст. 218). В цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами є матеріальним складом злочину і визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від сплати податків.

Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх вчасного повернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна шкода кредитору не заподіюється.

Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у встановлений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно враховувати те. що кредитний договір може забезпечуватися договором застави майна, належного суб'єкту господарської діяльності. Якщо стосовно вказаного майна, вартість якого перевищує суму отриманого кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стягнення і кошти від його реалізації планувалось спрямувати на задоволення майнових інтересів кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої матеріальної шкоди виключається.

Шкода, заподіяна кредиторові, може полягати у прямих збитках, спричинених неповерненням всього або частини кредиту, або в упущеній вигоді.

^ 36. Правопорушення, пов'язані з порушенням правил про валютні операції та приховуванням валютної виручки. (ст.. 207)

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення міжнародних валютних розрахунків, покликаний забезпечувати надходження валютних коштів і формування валютних резервів держави. Додатковим обов'язковим об'єктом виступає закріплений законодавством порядок формування доходної частини бюджету за рахунок збирання податків та інших обов'яззкових платежів з доходів в іноземній валюті.

^ Предметом злочину є: 1) виручка в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг); 2) товари та інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки.

До іноземної валюти належать іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але піддягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. Під іноземною валютою розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

3. З об'єктивної сторони вчинення злочину можливе у двох формах; 1) умисне ухилення від повернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті або матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки; 2( умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей. Такі діяння можуть проявлятися у діях або бездіяльності.

Для наявності складу злочину у першій його формі слід встановити; а) наявність виручки в іноземній валюті; б) факт отримання резидентом такої виручки; в) факт незарахування її на рахунки в уповноважених банках; г) умисел особи, спрямований на приховування виручки в іноземній валюті; д) відсутність дозволу НБУ на незарахування валютної виручки у визначений законодавством строк. Відповідальність за ст. 207 виключається у тому разі, коли український суб'єкт ЗЕД не одержує виручку в іноземній валюті у зв'язку зі скрутним економічним становищем іноземного контрагента.

Виручка резидентів у іноземній валюті піддягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у строки сплати заборгованості, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписування вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а у разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, який засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Закон передбачає можливість продовження строків повернення валютної виручки. Стосовно деяких видів продукції встановлено більш тривалі терміни (180 і 500 календарних днів). Умисне невиконання резидентом вказаної вимоги законодавства утворює склад злочину, передбаченого ст. 207.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, що поєднується з незаконним відкриттям або використанням за межами України валютних рахунків, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 207 і 208.

Крім ухилення від повернення виручки в іноземній валюті за товари, роботи або послуги, що експортуються, злочином є також приховування у будь-який спосіб такої виручки та відповідних матеріальних цінностей. Способами приховування, зокрема, виступають: 1) договірне зменшення валютно-розрахункових зобов'язань партнера-нерезидента, у т.ч. шляхом заліку взаємних вимог; 2) часткове приховування валютної виручки шляхом оплати за її допомогою видатків за кордоном, не пов'язаних з даною зовнішньоекономічною операцією, у т.ч. шляхом перерахування коштів на банківський рахунок іноземного підприємства в рахунок виконання зобов'язання за іншим контрактом; 3) готівкові виплати нерезидентам з готівкової валютної виручки до здачі її в банк для зарахування на валютний рахунок; 4) незарахування валютної виручки під час здійснення операцій, які передбачають зустрічні закупки за схемою "товар-реалізація-товар"; 5) заздалегідь погоджені з іноземним контрагентом, який придбаває експортований товар, анулювання акредитиву або неакцептованість інкасо.

Приховування виручки слід вбачати в діях підприємців-експортерів робочої сили, які за роботу, виконану за кордоном найманими працівниками, отримують кошти в іноземній валюті, які залишаються за межами України. Зі своїми працівниками такі роботодавці розраховуються в Україні національною валютою.

За ст. 207 потрібно кваліфікувати так званий псевдодемпінг, при якому відбувається заниження (порівняно з реальною) контрактної ціни на експортовані товари або сировину (угоди з "подвійним дном").

Способом вчинення злочину, передбаченого ст. 207, виступає також навмисне порушення вітчизняним експортером договірних умов, що обумовлює, зокрема, фіктивні виплати іноземному партнерові значних штрафних санкцій порушником контракту. Приховування валютної виручки може полягати в укладанні фіктивних бартерних угод, які маскують фактичну купівлю-продаж товару, з переказом іноземної валюти (ціни договору) на рахунки в іноземних банках.

Особа, яка умисно не здійснила у встановленому порядку декларування доходів в іноземній валюті, які одержані нею в результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України і визнаються її валютною виручкою, вчинює злочин, передбачений ст. 207.

^ Обов'язковою ознакою цього злочину у його першій формі є місце вчинення - територія іншої держави. Стосовно другої форми законодавець не вимагає, щоб виручка в іноземній валюті, яка приховується у будь-який спосіб, була отримана за експортовану продукцію обов'язково за межами України.

Злочин визнається закінченим з моменту: 1) ненадходження виручки в іноземній валюті на рахунок уповноваженого банку у налєжний строк (йдеться про строк, який встановлений валютним законодавством і у разі необхідності скоригований за допомогою механізму продовження терміну повернення виручки в іноземній валюті); 2) фактичного вчинення дій, які спрямовані на неповернення виручки в іноземній валюті з-за кордону або які полягають у приховуванні виручки чи відповідних матеріальних цінностей (саме тому закінчений злочин вбачається, наприклад, в діях керівника підприємства, який, не очікуючи настання граничного моменту повернення валютної виручки, фактично витрачає на ті чи інші потреби кошти в іноземній валюті, отримані внаслідок виконання зарубіжним партнером умов експортного договору); 3) недекларування у визначений законодавством термін або недостовірного декларування доходів в іноземній валюті (валютної виручки), одержаних резидентами за межами України.

Спрямовані на повернення валютної виручки заходи, які вжиті вже після того, як сплив відповідний термін, не виключають кваліфікацію дій винного за ст. 207. Якщо валютна виручка прокручується в межах встановленого законодавством терміну її повернення, притягнення службових осіб підприємства - резидента або тих, хто здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи, за ст. 207 виключається. За наявності для цього підстав приховування у такій ситуації отриманого за кордоном доходу в іноземній валюті може утворювати склад злочину, передбачений ст. 212.

Приховування виручки в іноземній валют; і наступне заволодіння нею службовою особою підприємства - резидента потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 207 і 191.

4^ . Суб'єкт злочину спеціальний. Це; 1) службові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності; 2) особи, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, про поняття господарської діяльності -коментар до ст. 202.

Доходи, одержані за межами України громадянином з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу в Україні, а тому за наявності ознак злочину, передбаченого ст. 212, така особа має нести відповідальність за умисне ухилення від сплати податків. При цьому, визначаючи розмір несплаченого прибуткового податку, слід враховувати механізм зарахування податків, сплачених за кордоном.

Дії службової особи комерційного банку, яка навмисно, за попередньою домовленістю з резидентом не передає у відповідні органи дані про перевищення конкретним суб'єктом термінів повернення в Україну виручки в іноземній валюті, слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ст. 207 як пособництво ухиленню від повернення виручки в іноземній валюті і, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, ст. ст. 364, 368).

5. ^ Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Наявність умислу може підтверджуватись вчиненням, зокрема, таких дій: внесення у зовнішньоекономічний контракт змін і доповнень вже після митного оформлення товару і неповідомлення про це уповноваженого банку; доручення іноземному партнерові перерахувати виручку в іноземній валюті на банківські рахунки третіх осіб; участь в тій чи іншій формі керівника підприємства-резидента, його родичів або інших близьких осіб у діяльності іноземного партнера, який не виконав взяте на себе згідно з укладеним договором зобов'язання; ліквідація підприємства-резидента до виконання ним своїх фінансових зобов'язань перед державою.

Якщо в діях особи вбачаються всі ознаки розглядуваного складу злочину, і при цьому приховування виручки в іноземній валюті виступає як спосіб приховування або заниження об'єкта оподаткування, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 207 і 212. У разі, коли валютна виручка, будучи в принципі об'єктом оподаткування, відображається у бухгалтерському і податковому обліку підприємства, але водночас умисно не повертається в Україну у встановлений законодавством термін, вчинене слід кваліфікувати лише за ст. 207.

6. ^ Кваліфікуючими ознаками злочину ( ч. 2 ст. 207) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах, а особливо кваліфікуючою ознакою (ч. З ст. 207) - вчинення його в особливо великих розмірах.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до ст. 205, про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ч. 2 ст. 28 і коментар до неї. Поняття великих і особливо великих розмірів розкривається у примітці до ст. 207.


0969821176102215.html
0969880890750445.html
0969972131492400.html
0970023738473732.html
0970144204555605.html